Главная >  Потенциал энергии 

 

18. Енергетичній галузі притаманні специфічні особливості, що пов’язані з надзвичайно складним технологічним циклом виробництва енергії, необхідністю організації швидкоплинного оперативно-технологічного управління, забезпечення надійного і безпечного функціонування обладнання. Все це визначає її як галузь дуже матеріало- і енергоємну, з великим інвестиційним циклом і, що особливо важливо, інтелектуально- і наукоємну. При цьому інтелектуальний потенціал, рівень наукових розробок, використання високих технологій мають визначальний вплив на розвиток не лише паливно-енергетичного комплексу, а й держави в цілому. Тому вирішення питань забезпечення підтримки наукою енергетики як фундаментальної основи всієї економіки набуває ключового значення.

 

18.1 Науково-технічне забезпечення розвитку енергетики

 

Важливим елементом глобалізації є формування світового науково-технологічного простору. Сучасні комунікаційні технології забезпечують повний і оперативний доступ до світових потоків науково-технічної інформації, створення міжнародних розподілених баз і банків науково-технічних даних, ефективний глобальний моніторинг у дослідницьких цілях, дистанційне використання закордонних інтелектуальних ресурсів. Зроблено важливі кроки в напрямі уніфікації таких складових міжнародної науково-інноваційної інфраструктури, як стандарти, системи сертифікації, механізми охорони прав інтелектуальної власності тощо. Значна роль у підтримці і подальшій консолідації світового науково-технологічного простору в галузі енергетики належить міжнародним організаціям, зокрема СІГРЕ, МЕК, ІЕЕЕ.

 

Глобальні тенденції розвитку науки і технологій. Характеризуючи сучасні процеси глобалізації в науково-технічній сфері, варто відзначити, що поступово формується спектр критичних технологій світового рівня, що розглядаються провідними країнами як пріоритетні. До таких належать проблеми використання палива та розробки нових його видів, забезпечення ефективного перетворення, розподілу і споживання енергії та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

 

Стан і тенденції розвитку науково-технічного потенціалу. Період 90-х років в економіці України характеризувався радикальними (хоча і не завжди послідовними і ефективними) змінами, що відбувалися на тлі глибокої системної кризи економіки і всього суспільства в цілому. Проте майже всі зміни в економіці вкрай негативно позначилися на розвитку науково-технічної сфери, як у цілому, так і стосовно розвитку ПЕК. Процес адаптації цієї сфери до нових економічних умов, нових масштабів і структури економіки відставав від темпів трансформації економічної системи. Аналіз процесів формування самостійної національної соціально-економічної системи дозволяє визначити важливі умови, які найбільшим чином вплинули на зміни, що відбуваються в науці, а також охарактеризувати окремі етапи її трансформації. Отже:

 

В Україні має відбутися поступове і кропітке просування від простих до більш складних організаційних форм міжнародної кооперації. Першими кроками входження у світовий науково-технологічний простір може стати створення на базі провідних українських організацій міжнародних центрів, розширення участі України у виконанні міжнародних наукових і науково-технічних програм, активізація діяльності в міжнародних енергетичних організаціях. Втім, серйозно говорити про інтеграцію до світової науково-технологічної сфери можна буде лише після формування корпорацій на базі великих науково-виробничих об'єднань, здатних розробляти, виробляти і реалізовувати продукцію високих технологій.

 

– загострення соціально-економічних проблем на рівні як країни, так і підприємств і організацій, усунуло науку з числа державних пріоритетів, що призвело до багаторазового скорочення інвестицій в науково-технологічний розвиток енергетики;

 

– поступово здійснюється процес трансформації вітчизняної науки з регіональної (якою вона була у складі науки СРСР) на самостійну національну наукову, науково-технічну та науково-технологічну системи;

 

– комерціалізація в науково-технологічній сфері нині майже не відбувається в галузі основної діяльності – виконання науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт (НДКР). Обсяг робіт, що виконуються на госпдоговірних засадах, скоротився в декілька разів. Перетворення держави на головного замовника НДКР за умов значного скорочення безпосередніх замовлень від підприємств та організацій ще більше посилює негативну тенденцію в організації наукової діяльності та її зв'язків з економікою, коли підтримка процесу проведення НДКР здійснюється без відповідності до їх поточної результативності;

 

– заходи з приватизації, лібералізації цін, організації зовнішньоекономічної діяльності, інвестування економіки практично відірвані від проблем технологічного оновлення виробництва, розширення випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції, підвищення її якості та зниження собівартості, внаслідок чого наукова сфера, де зосереджено найпотужніший інтелектуальний потенціал нації, залишається значною мірою без попиту, що негативно позначається не лише на безпосередньо науці та науковцях, а й на розвитку ПЕК та економіки України в цілому;

 

В цілому, на сьогодні майже в усіх секторах ПЕК наука втратила свою провідну роль. Галузеву та заводську науку через фактичну втрату можливості фінансуватися з галузевих інноваційних фондів і відсутність інших джерел фінансування майже ліквідовано. Припинено важливі НДКР, спрямовані на вдосконалення існуючого, створення нового і впровадження у практику сучасного обладнання. Практично протягом 10 років не переглядалася науково-технічна документація.

 

– тенденції “відпливу умів” з наукової сфери, непривабливість науки як перспективного виду діяльності для талановитої молоді та пов'язана з цим відсутність заміщення старіючих кваліфікованих кадрів, явне і приховане безробіття в науковій сфері становлять явну загрозу втрати наукового потенціалу.

 

Негативно позначилась також відсутність в Україні наукових, науково-технічних та інженерних спеціалізованих головних організацій. Аналогічною є ситуація зі створенням чіткої та прозорої системи сертифікації та ліцензування.

 

Як йшлося вище, останніми роками відбувся майже повний розрив зв'язків науки з виробництвом. Держава стала основним замовником на виконання НДКР, але обсяги цих замовлень є мізерними, тож фінансування ледь вистачає на платню співробітникам. Ситуація загострюється також тим, що Мінпаливенерго України вже з 1998 року практично досі не мало можливостей щодо фінансування необхідних обсягів НДКР. Це фактично призвело до припинення існування наукових організацій, багато розробок залишилися незавершеними. Через невиконання науково-технічних розробок не створено власної бази технічного переозброєння та подальшого розвитку галузі. Без належного наукового супроводу і впровадження сучасних технологій та обладнання суттєво знизився технічний рівень експлуатації устаткування, яке переважно вичерпало свій ресурс і потребує науково обґрунтованого підходу для подовження термінів експлуатації.

 

Фінансове забезпечення. За масштабом фінансування науки положення України на тлі провідних країн світу змінилося докорінно. Якщо до 90-х років за цим показником Україна посідала середній рівень серед країн Європейського співтовариства, то пізніше вона перейшла до групи країн з малим науковим потенціалом, таких як Угорщина чи Іспанія. Загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт (ННТР) у 2000 році становив 1,14% ВВП, у т.ч. за рахунок державного бюджету – 0,35%. В останні роки наукоємність ВВП постійно знижується (з 1,36% у 1997 році до 1,14% у 2000-му). Це у 2-2,5 разу менше, ніж у провідних країнах світу. Водночас витрати на наукові та науково-технічні роботи в Україні в розрахунку на одного виконавця у 50-80 разів нижчі, ніж у розвинених країнах і утричі нижчі за російські. Загальні витрати на фундаментальні, прикладні дослідження та науково-технічні розробки упродовж 2000-2001 рр. співвідносилися в межах 1:1, 4:3,3, що істотно відрізняється від оптимальних пропорцій за світовими оцінками (1:2:1 . При цьому головним джерелом фінансування науково-дослідних робіт залишаються кошти державного бюджету. Подібні зіставлення є тривожним індикатором вкрай недостатнього рівня фінансування науки.

 

Таким чином, відродження, збереження і розвиток науково-технічного потенціалу енергетики можливі лише в разі усвідомлення на рівні Уряду та Верховної Ради України, що розвиток енергетики неможливий без достатнього фінансування наукового забезпечення ПЕК.

 

Кадрове забезпечення. Низький рівень оплати праці в науці призвів до падіння престижу, що, у свою чергу, безсумнівно, позначилося на чисельності та якісному складі кадрового потенціалу науки. Відтік кадрів, насамперед, молоді, який спостерігається останніми роками, серйозно змінив кадровий склад науково-технічної сфери і призвів до його помітного старіння. Такі зміни відбуваються переважно через інтенсивний розвал галузевого і заводського сектору, де спостерігається найбільш інтенсивний відплив фахівців та науковців – удвічі проти 1995 року. Для галузевого сектору це скорочення є також значним – у 1,6 разу. Таку ситуацію, крім того, спричинено критичною несприятливістю вітчизняної економіки, в тому числі енергетики, до інновацій, з огляду на що майже зовсім не сформовано потенціал для реформування галузевої науки на ринковій основі.

 

Якщо говорити про напрями діяльності з покращання фінансового забезпечення, то вони пов’язані з необхідністю виходу на передбачений законом обсяг державних асигнувань науково-технічної сфери. Поліпшення ситуації можна добитися шляхом концентрації бюджетних коштів на головних напрямах, а також залучення позабюджетних джерел і приватного капіталу.

 

Водночас існування наукових шкіл є унікальною особливістю нашої науки, а тому вони повинні стати самостійним об’єктом кадрової політики. При цьому, з одного боку, забезпечуватиметься спадковість поколінь у науці, а з іншого – розвиватимуться такі важливі елементи науково-технічного потенціалу, як традиції, норми, неформальні знання тощо.

 

Для кадрової складової науково-технічного потенціалу характерним є деякі особливості. По-перше, через нестабільність роботи наукових організацій значна частина працівників усе ще працює в режимі неповної робочої зайнятості, а також перебуває в адміністративних відпустках (2000-2001 рр. відповідно 22,9 і 16,3%). По-друге, стійкою є тенденція до збільшення чисельності працівників, що здійснюють наукову і науково-технічну роботу за сумісництвом (середньорічні темпи такого зростання в 1991 році – 5,5%, у 2000-му – 11%). І, нарешті, після трирічного (1995-1998 рр.) зниження темпів зараз спостерігається нова хвиля еміграції висококваліфікованих фахівців.

 

Система підготовки наукових кадрів повинна бути узгоджена з вимогами та пріоритетами розвитку галузей ПЕК. Велику увагу треба приділити підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації через мережу аспірантур і докторантур при академічних інститутах, вузах і наукових центрах. Крім того, необхідно організувати широку підготовку менеджерів для сфери науки та інновацій.

 

Підготовка кадрів. Проблема підготовки наукових кадрів – основа відтворення та розвитку науково-технічного потенціалу. Її вирішення, в тому числі для енергетики, неможливе без визначення основного критерію, а саме – вартості національної робочої сили – найвищої цінності держави. Ми маємо в енергетиці надзвичайно високий рівень кваліфікації робочої сили і водночас – чи не найнижчу в Європі її вартість. Україна вже майже підійшла до межі, за якою – фізичний розпад робочої сили, її нездатність не лише до розвитку, а й просто до самовідтворення. Все це зумовлює нагальну необхідність налагодження системи підготовки та перепідготовки кадрів, особливо тих, які працюватимуть у ПЕК України найближчі 10-20 років, забезпечуючи перехід на сучасні технологічні засади розвитку енергетики, отже – сталого розвитку всієї економіки країни. Без розв'язання цієї проблеми не вдасться здолати економічну відсталість, піднятися до рівня цивілізованої, економічно незалежної держави.

 

Питома вага капітальних вкладень у загальних витратах наукових організацій на виконання наукових і науково-технічних робіт 2000 року не перевищила 3%, у т.ч. на придбання устаткування та обладнання – трохи більше 2%. Вкрай мала частка виділяється на оновлення основних фондів наукових організацій, у 2000 році – всього 0,16% загального обсягу централізованих капітальних внесків.

 

Матеріально-технічна база.Критичним є стан наявного парку наукових приладів і обладнання. За даними Держкомстату, лише близько 5% одиниць машин та устаткування, які перебували на балансі наукових організацій станом на початок 2000 року, можна віднести до нового обладнання віком до п'яти років. Майже 70% наявного парку машин та устаткування експлуатується понад 10 років, більше за 25% – понад 20 років. Середній вік машин і устаткування досяг 16 років. У 76% загальної кількості машин та устаткування коефіцієнт зношення перевищує 50%.

 

Інформаційне забезпечення. На сьогодні в Україні існує досить розвинена мережа організацій, що здійснюють інформаційне забезпечення наукової та науково-технічної діяльності. Вона охоплює державні наукові, науково-технічні бібліотеки, відомчі, заводські бібліотеки та інформаційні фонди. Проте обсяги комплектування новою літературою навіть провідних наукових бібліотек починаючи з 90-х років і до останнього часу постійно зменшуються. Досі не створено власного повномасштабного фонду патентної інформації, внаслідок чого кожна друга науково-технічна розробка проводиться без попереднього вивчення наявної у світі патентної інформації.

 

Важливим чинником підтримання в Україні високого рівня окремих напрямів досліджень і розробок дедалі більше стає міжнародна співпраця, допомога зарубіжних наукових фондів, надання обладнання іноземними партнерами або замовниками наукових розробок.

 

Підвищення інноваційної активності. Стабілізація та розвиток енергетики в цілому може базуватись лише на новітніх науково-технічних досягненнях. Причому важкий стан енергетики, як це не парадоксально, створює унікальні можливості для її переходу на найвищий сучасний щабель, якщо правильно обрати стратегію виходу з кризи та вкласти відповідні кошти. З цієї точки зору на особливу увагу заслуговують створені останнім часом наукові засади прогнозування й оптимізації розвитку енергетики, унікальна система відповідних математичних моделей і обчислювальних методів і програмно-інформаційних систем. Крім того, попри складні умови, в яких велися науково-технічні розробки, на сьогодні отримано певні науково-технічні результати, які можуть стати основою для подальшого розвитку ПЕК, вирішення низки першочергових і довгострокових завдань. Причому, якщо частина розробок може виконуватися певною мірою за рахунок використання досить обмежених коштів, то існують унікальні розробки, які в такий спосіб майже неможливо довести до завершення. Вони потребують на чималі кошти та значні зусилля, тож до них мають бути залучені додаткові кошти галузевих міністерств і відомств, забезпечено перехід до міжнародної співпраці. Особливо слід відзначити пропозиції щодо спорудження крупних, дорогих стендів, пілотних установок, промислових зразків тощо. До них слід також віднести створення випробувальних центрів і центрів сертифікації.

 

Рівень комп'ютеризації наукових організацій, створення локальних інформаційних комп'ютерних мереж, користування Інтернетом істотно відстає від параметрів розвинених країн. Лише окремі наукові організації навіть за наявності необхідних технічних засобів мають фінансові можливості користуватись автоматизованими зарубіжними фондами наукової, науково-технічної та патентної інформації.

 

Як доводить світовий досвід, вирішального значення для активізації інноваційної діяльності потребує створення розгалуженої інноваційної інфраструктури. Першочерговими діями в цьому напрямі можуть бути створення і розвиток інноваційно-технологічних центрів та технопарків, розвиток системи підготовки спеціалістів в галузі технологічного менеджменту, створення інформаційних баз науково-технічних розробок та інноваційних проектів. Широкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємництва дозволить залучити до процесу ринкових перетворень та оживлення вітчизняної економіки великий науково-технічний потенціал і за мінімальних витрат розробити конкурентоспроможну наукоємну продукцію. В основу розвитку інноваційної інфраструктури може бути покладено ідею створення в регіонах інноваційно-технологічних центрів із наступним об’єднанням їх у мережу, що забезпечить супровід інноваційної діяльності.

 

В умовах нестачі власних коштів у підприємств, а також обмеженості державної підтримки найважливішою умовою активізації інноваційної діяльності є залучення фінансів з недержавних джерел з метою комерціалізації технологій. Вітчизняний науково-технічний потенціал має великі можливості для розробки комерційно цінних технологій і в разі створення сприятливого організаційно-економічного середовища може стати для інвесторів прибутковою сферою вкладення коштів.

 

Як основні напрями науково-технічної політики у сфері ПЕК слід відзначити:

 

Завдання науково-технічного розвитку ПЕК. Невід’ємною частиною державної науково-технічної політики має стати сприяння зміцненню науково-технічного потенціалу ПЕК. Для цього необхідно розробити чіткий механізм взаємодії органів державної влади та регіональних центрів щодо узгодження загальнонаціональних та регіональних інтересів. У межах реалізації регіональної складової державної науково-технічної політики на найближчу перспективу, особливу увагу слід приділити вирішенню проблеми наукоємності галузей ПЕК, розвиткові інформаційної мережі телекомунікацій, створенню інфраструктури інноваційної діяльності, насамперед у регіонах з високою концентрацією науково-технічного потенціалу.

 

– започаткування нових форм організації науково-технічних досліджень і впровадження їх результатів за допомоги створення мережі вітчизняних інноваційно-технологічних центрів і технопарків, інформаційно-аналітичних і консультаційних центрів, залучення до роботи в них провідних науковців і фахівців;

 

– поступове збільшення бюджетного фінансування науково-технічних досліджень, що здійснюються державними науковими закладами згідно з пріоритетними напрямами розвитку галузей ПЕК;

 

– забезпечення активної участі наукових установ та інформаційно-аналітичних і консультаційних центрів у розробці економічно обґрунтованих механізмів реалізації енергетичної політики з урахуванням прогнозів розвитку окремих галузей ПЕК і господарського комплексу в цілому;

 

– формування сучасних технологій підготовки і прийняття політичних та економічних рішень у сфері енергетики, впровадження нових форм співпраці уряду та законодавчої влади з науковими і громадськими організаціями та професійними асоціаціями, інформаційно-аналітичними і консультаційними центрами;

 

– забезпечення державної підтримки поширення інформації про результати реалізації перспективних проектів, нові вітчизняні розробки і технології серед світової спільноти з метою розширення впровадження вітчизняних науково-технічних досягнень в Україні та за кордоном;

 

– забезпечення можливостей для вивчення та використання світового досвіду розвитку техніки і технологій майбутнього. Державне сприяння встановленню співробітництва із закордонними країнами у сфері розробки і впровадження сучасних високоефективних технологій та устаткування;

 

– створення державної інформаційно-аналітичної системи функціонування ПЕК з метою забезпечення органів державної влади всіх рівнів достовірною і повною інформацією про стан справ з енергозабезпеченням регіонів.

 

– здійснення політичних та організаційних заходів щодо сприяння максимальному залученню вітчизняних науково-дослідних організацій, інженерних компаній та наукових центрів для участі у проектах, які виконуються в Україні за рахунок грантів і кредитів міжнародних організацій та фондів;

 

Для вчасної та ефективної реалізації Енергетичної стратегії необхідно впровадити наступні основні заходи та механізми.

 

18. Механізми реалізації Енергетичної стратегії України

 

В електроенергетичному комплексі необхідно розробити (уточнити) програми розвиткутаких підгалузей: атомної енергетики; теплових електричних станцій; комбінованого виробництва електричної та теплової енергії; гідроенергетики; електричних мереж; електроенергетичного машинобудівного комплексу; енергетичного будівельного комплексу.

 

Розробка (уточнення) галузевих програм розвитку енергетики. На базі та з використанням основних показників, пропорцій, рівнів та обсягів виробництва, транспортування, споживання, імпорту-експорту енергетичних ресурсів, напрямів розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу та енергетичного господарства країни в цілому, які розроблені в Енергетичній стратегії на перспективу до 2030 року, необхідно розробити (вдосконалити існуючі) галузеві (підгалузеві) програми модернізації та розвитку енергетики. Глибина прогнозування має досягати 2015-2020 рр. і визначатися конкретними умовами галузі (підгалузі). В зазначених програмах повинна забезпечуватися висока ступінь деталізації з доведенням до проектів конкретних об’єктів.

 

У вугільній галузі необхідно уточнити програму «Українське вугілля» зі збільшенням глибини прогнозування до 2020 року.

 

В нафтогазовому комплексі потрібно розробити (уточнити) програми розвитку газовидобувної промисловості, нафтовидобувної промисловості, газотранспортної системи та газопровідних мереж, нафтотранспортної системи, нафтопереробної промисловості.

 

Доцільно розробити програму розвитку нетрадиційних іпоновлюваних джерел енергії, програми розвитку енергетичних господарств крупних народногосподарських комплексів, у тому числі житлово-комунального, промислового тощо, а також програму екологізації енергетичного сектору країни.

 

Необхідно розробити нову редакцію Комплексної державної програми енергозбереження України з доведенням глибини прогнозування до 2020 року.

 

Цінова і податкова політика. Ціни і тарифи на енергетичні ресурси в Україні наближені до світових. Однак структура тарифів потребує вдосконалення з метою забезпечення фінансової стійкості та інвестиційної привабливості паливно-енергетичних компаній. Ціни на паливо та енергію повинні забезпечити фінансування як виробничої, так і інвестиційної діяльності підприємств. Необхідно підсилити роль державних органів у регулюванні та контролі за фінансовими потоками суб’єктів природних монополій з метою встановлення об’єктивних цін (тарифів) і справедливих норм прибутку.

 

Нормативно-правове забезпечення реалізації Енергетичної стратегії України. Розроблені в структурі Енергетичної стратегії головні напрями вдосконалення нормативно-правової бази розвитку і функціонування енергетики повинні бути уточненими та деталізованими при розробці галузевих програм розвитку енергетики з доведенням до проектів конкретних законів. Незалежно від цього найближчим часом має бути розроблено проекти нормативно-правових актів, що забезпечують реалізацію Енергетичної стратегії, в тому числі надходження інвестиційних ресурсів, створення необхідних фондів розвитку енергетики, покращують інвестиційний клімат (закон про лізинг тощо), ціноутворення в енергетичному секторі, антимонопольне законодавство, удосконалюють структури ринків палива та енергії, екологічне законодавство тощо.

 

Розвиток і вдосконалення енергетичних ринків. Відповідно до світових процесів розвиток товарно-грошових відносин в енергетичному секторі України повинен базуватися на ринкових засадах. Становлення енергетичних ринків у країні потребує на значні витрати і час. Світовий досвід їх впровадження демонструє досить високу ефективність ринкового регулювання з одночасною підвищеною чутливістю енергетичного сектору до структури енергетичних ринків, що вимагає виваженості в розробці та використанні ринків палива та енергії в умовах України. В період до 2010 року необхідно забезпечити формування, становлення та вдосконалення таких ринків палива й енергії:

 

З метою забезпечення поточних фіскальних інтересів держави потрібно передбачити подальше вдосконалення податкової політики. Разом із тим за рахунок удосконалення податкової політики (зниження податкового тиску) потрібно забезпечити можливість самофінансування і (особливо) модернізаціїта розвитку енергетичних підприємств. Податкова політика повинна передбачати можливість введення певних податкових пільг на діяльність енергетичних компаній, які впроваджують новітнє високоефективне устаткування, екологічно чисті технології, зменшують техногенне навантаження на довкілля тощо.

 

- вугілля;

 

- електроенергії;

 

- нафти і нафтопродуктів;

 

- газу;

 

Передумовами створення і впровадження повномасштабних ринків палива та енергії є:

 

- теплової енергії.

 

– впровадження автоматизованих вимірювальних систем обліку та обміну даними, які відповідають міжнародним стандартам;

 

– погашення заборгованості та повна оплата спожитих паливно-енергетичних ресурсів;

 

– розробка і готовність до запровадження всіх елементів балансового механізму, складовими якого є розрахунок дисбалансу та балансуючий ринок.

 

– внесення відповідних змін до законодавства і розробка необхідних нормативних документів;

 

– створення системи диференційованого комерційного обліку та обміну даними;

 

Для забезпечення діяльності членів ринків палива й енергії необхідно передбачити:

 

– зобов’язання щодо повного покриття витрат (у т.ч. на зняття з експлуатації ядерних установок АЕС, екологічні відшкодування тощо).

 

– забезпечення поточної оплати в повному обсязі та погашення заборгованості за спожиті енергетичні ресурси;

 

– посилення конкуренції, що приведе до встановлення обґрунтованих цін на паливо та енергію;

 

Удосконалення, створення та впровадження ринків палива й енергії має забезпечити отримання вагомих соціально-економічних наслідків, а саме:

 

– реструктуризація боргів, що створить умови для підвищення початкової ціни продажу енергетичних об’єктів, збільшить надходження до державного бюджету від їх приватизації;

 

– забезпечення саморегулювання ринку;

 

– відображення через оптові ціни фактичних витрат на виробництво енергоресурсів, що забезпечить встановлення об’єктивних цін для споживачів;

 

– ліквідація перехресного субсидування, встановлення обґрунтованих цін для всіх споживачів, що стимулюватиме їх до більш ефективного споживання паливно-енергетичних ресурсів;

 

– впровадження системи комерційного обліку та обміну даними, а також підвищення відповідальності за несанкціоноване споживання палива й енергії, що забезпечить зменшення втрат у транспортних мережах і позитивно вплине на формування роздрібних тарифів на енергетичні ресурси;

 

– включення витрат на зняття з експлуатації та подовження ресурсу обладнання до складу витрат на виробництво електричної енергії на атомних електростанціях, що підвищить екологічну безпеку країни;

 

– розвиток ринкових взаємовідносин на ринках палива й енергії, що створить привабливий інвестиційний клімат в енергетичному секторі.

 

– запровадження механізмів страхування цінових ризиків, яке сприятиме зменшенню коливань ціни на енергоресурси;

 

Моніторинг реалізації Енергетичної стратегії України. Забезпечення ефективного розвитку енергетичного комплексу, надійного енергопостачання в умовах ринкового регулювання зумовлюють необхідність постійного моніторингу та контролю виконання Енергетичної стратегії. З огляду на це, необхідно створити інформаційно-аналітичну систему та відповідну постійно діючу організаційну структуру для оцінки поточної ситуації, обґрунтування, формування, коригування та контролю за реалізацією стратегічних рішень з розвитку системи енергозабезпечення країни.

 

Створення загальнодержавних і галузевих фондів розвитку енергетики. Скрутний фінансовий стан більшості енергетичних підприємств, великий податковий тиск, фізична зношеність і моральна застарілість їх основних фондів разом ускладнюють або унеможливлюють оновлення в необхідних обсягах їхньої матеріальної бази, нарощування виробництва з використанням новітніх, енергоефективних технологій та устаткування. На етапі виходу з кризового стану в багатьох підгалузях енергетики є потреба в залученні додаткових інвестиційних ресурсів зі спеціальних фондів розвитку енергетики, призначення яких полягає у формуванні фінансових ресурсів для інноваційної діяльності, модернізації та будівництванових енергетичних об’єктів. Необхідність у створенні фондів розвитку, механізми їх наповнення та період функціонування повинні визначатися при розробці (уточненні) програм розвитку конкретних енергетичних галузей. Наразі є необхідність у створенні щонайменше двох спеціальних загальнодержавних фондів, а саме –фонду розвитку електроенергетичного комплексу та фондів енергозбереження на підприємствах.

 

– забезпечення на регулярній основі та згідно із запитами органів законодавчої та виконавчої влади аналітичних оцінок щодо стану і проблем розвитку і функціонування паливно-енергетичного комплексу на базі аналізу статистичних матеріалів, звітів відповідних міністерств і відомств, енергетичних компаній та інших суб’єктів цього сектору економіки України, тенденцій розвитку світової енергетики, науково-технічного прогресу тощо;

 

Головними в роботі такої структури мають стати такі завдання:

 

– експертиза проектів розвитку енергокомплексу країни;

 

– оцінка стану реалізації прийнятих рішень з розвитку енергетичного комплексу країни, визначення необхідних дій та формування відповідних пропозицій при виникненні суттєвих відхилень, які ставлять під загрозу енергетичну безпеку держави, можливість сталого і надійного її енергозабезпечення;

 

Науково-технічний супровід Енергетичної стратегії України. Розробка Енергетичної стратегії базується на виконанні великого обсягу науково-технічних досліджень, пов’язаних із прогнозуванням розвитку складних технологічних систем на глибоку перспективу. За своєю природою результати прогнозування з плином часу повинні уточнюватись на базі нових даних. Це надає можливість звужувати діапазон (конус) рішень, що приймаються, та підвищувати точність прогнозування. Крім того, з часом покращується математико-аналітична та програмно-інформаційна база прогнозування, яку доцільно використовувати для уточнення прогнозних показників Енергетичної стратегії. Нарешті, поточні кількісні зміни в показниках на певному періоді повинні приводити до якісних змін, що зумовлює необхідність періодичної розробки нових редакцій Енергетичної стратегії.

 

– науковий супровід Енергетичної стратегії України, її коригування по мірі уточнення майбутніх рамкових умов функціонування та розвитку економіки.

 

Практичними результатами цієї діяльності має бути, зокрема, надання Уряду України щорічних доповідей про хід реалізації Енергетичної стратегії України та періодична (не менше, ніж раз у п’ять років) розробка її нових редакцій.

 

Зазначені особливості зумовлюють необхідність постійного науково-технічного супроводу Енергетичної стратегії України, метою якого є моніторинг поточного стану реалізації Енергетичної стратегії на основі вдосконалення математико-аналітичних і програмно-інформаційних засобів прогнозування розвитку енергетики країни.

 



 

Неизбежный рост цен на энергоносители. Новые проекты изменят облик газовой отрасли. Путин и Ющенко решили газовые споры. Принципы оптимизации при проекти. Украинские ученые ищут пути экон.

 

Главная >  Потенциал энергии 

0.0032